Їм всього 20. Тільки-но закінчила університет, шукала роботу, та нічого не получалось. Підпрацьовувала офіціанткою, але і тут вигнали без попередження. Вона прийшла додому, раніше ніж зазвичай, а тут її чекав ще один сюрприз. Хлопець, з яким вони три роки разом, збирає речі, бо “він зрозумів, що кохає іншу”. Вона в сльозах пішла до мами, щоб у квартирі нічого їй не нагадувало про Вітю. Але мама їй прямим текстом сказала, що її теперішній (вже, напевне, десятий) чоловік не хоче, щоб діти приходили до них додому. Прийшовши назад до квартири Таня гірко плакала… за що, скільки всього навалилось на неї. Щей з здоров’ям щось не те…”Щось не те” – виявились дві смужки на тесті.
Всі дев’ять місяців проходили добре, без токсикозу, але Таня так і не змогла знайти нормальної робота та зібрати хоча б кілька тисяч гривень, щоб купити все необхідне для дитя.
Роди почались в ніч Нового року. Хлопчик народився красивим, сильним та здоровим, він був таким хорошим, маленьким клубочком щастя. Але Таня була змушена його покинути, залишила те, що вдалось накопичити за 9 місяців та написала записку: “Синку, я тебе люблю, ти обов’язково будеш щасливий! А я за тебе молитимусь, мій Олександр”.
31 грудня, пройшло 20 років з моменту, коли народився Сашко. В місті всі готувались зустріти Новий рік, але не Таня. Для неї це свято завжди сумне. До однієї з наймасштабнішої рекламної агенції міста підїжджає чорний Порше, з нього виходить Таня. Машина була на парковці сама-самісінька. Вона знову приїхала одна. Така красива, доглянута і зовсім не виглядала на свій вік. Таня досі була не одружена.
Сіла за робочий стіл, відкрила записник, “З Днем Народження, синку!” – завжди остання сторінка записника і такий болючий слід в серці Тані.
Очі наповнились сльозами, але в її двері постукали:
-Тетяна Володимирівна, кава, як ви любите! – зайшла секретарка і двері.
-Тут до вас прийшов хлопчина, але він без запису, дозволити зайти?
-Так, маю вільні хвилинки. Запрошуйте!
В кабінет зайшов молодий хлопчина, років двадцяти, опустивши голову вниз і не знав з чого розпочати.
-Доброго дня, чим можу вам допомогти?
-Доброго дня, Тетяна Володимирівна, ви мені дуже потрібні. Я Олександр!
Серце Тані зупинилось.
-І мені здається, що я можу бути вашим сином. Я звичайно не впевнений, але народився я сьогодні і мені 20. А ще Сашком назвала мене мама, котра і залишила поряд записку.
Таня розплакалась, бо одразу зрозуміла, що це її син. Так, крізь роки він знайшов її, він прийшов до неї. Він пробачив її. Всі 18 років виховувався в інтернаті. Сім’ї не має, зате працює в престижній компанії, куди йому допомогли влаштуватись лікарі з сиротинця.
Яка ж доля складна, дуже часто люди можуть ніколи не зустрітись у цьому світі. А така ситуація є прикладом того, як нашим життям керує Всевишній. За свій гріх, що залишила дитину Таня більше не стала мамою, і не стала дружиною. А Сашко, все ж її знайшов.
І після цієї зустрічі одразу переїхав жити до мами, так, він її пробачив. Це і є справжня любов!
