Моя бабуся прожила досить довго, цілих дев’яносто років. Дідуся я ніколи не знав, вона з ним розлучилася, коли ми з братом ще не народилися
Я був старшою дитиною у сім’ї, тому багато обов’язків було на мені.
Досить великий, так скажімо, бізнес був у нашої бабусі. Вона вміла добре шити, тому всякі вироби, такі як вишиванки, рушники, покривала тощо, продавалися дуже активно.
Моє майбутнє, на жаль, було вирішено моїми батьками. Я після школи пішов вчитися на зварювальника. А ось Мішу батьки чомусь шкодували, коли він закінчив дев’ять класів. Говорили, мовляв, не поспішай з вибором професії, встигнеш ще.
Я ж своєю чергою закінчив навчання успішно та відразу пішов працювати. Пізніше одружився, купили з дружиною трикімнатну квартирку. Заробляю непогано, навіть на поїздки за кордон вистачає.
В принципі, кожен з нас жив не так вже й погано. Навіть у брата вийшло купити собі однокімнатну квартиру, правда не сам, а з бабусиною допомогою. Через деякий час бабусі стало погано, у неї був cepцeвuй наnад, слава богу, їй лікарі допомогли та тепер їй потрібно приділяти більше уваги.
Мені дружина запропонувала забрати бабусю до нас. Поки у нас дітей немає, місця вистачить на всіх.
Пізніше ми дізналися, що Михайло перебрався до бабусиного будинку через те, що батьки його квартиру вирішили продати.
– Він ще молодий, розумієш? – відповіла мені мати, коли я висловив своє невдоволення, – та й взагалі, ми думаємо цей будинок на Михайлика переписати, нехай тут поки поживе.
Мені було так прикро, словами не передати. Звичайно, мене з дитинства навчили дорослому життю, жаліти мене не треба, я сам всього добився, крім навчання. А ось Михайла треба пожаліти, треба йому допомогти.
Що мене найбільше вразило, так це те, що бабуся й не проти, щоб його онук там жив. Життя у нього простіше стане, каже, перед тим, як піти на той світ, нічого, підросте ось трохи та доб’ється всього-всього.
Про мене ніби й забули. Я, звичайно, не претендую на цей будинок, у мене вже свій є, але мені неприємно від того, як ставляться мої батьки до мене та до Міші. Молодшому братові все життя все підносять на тарілці готовим, а мене примушували пізнавати всі принади життя. Я буквально все робив, навіть за братом дивився, ніби його спеціально народили для того, щоб посадити мені на шию. Та й що вже тепер, сперечатися марно, тому що я зараз і так все маю, скоро навіть дитина народиться.
