Моя свекруха Валентина Іванівна ніколи не мала до мене претензій. Завжди приходила до нас додому на чай, допомагала мені у всьому, коли я була вагітна. Все було чудово до моменту народження дітей.
Вона була впевнена, що двійнята не від мого чоловіка. Хоча ми з чоловіком у шлюбі вже три роки, вона постійно влаштовує скандали та налаштовує свого сина проти мене.
«Це не можуть бути його діти! Вони зовсім не схожі на батька, обоє із рудим волоссям, хоча ви обоє брюнети. Ти їх нагуляла на стороні, і не хочеш у цьому зізнаватися!» – слова, які я постійно чула від Валентини Іванівни.
Валентина Іванівна постійно ділилася цим із своїми подругами, і одна із них запропонувала зробити тест ДНК на батьківство: «Зараз чудові технології, тому зроби тест і більше не будеш сумніватися».
Свекруха недовго із цим затягувала. Через Інтернет знайшла фірму, яка надає такі послуги недорого. Коли мене не було вдома, вона взяла волосся двійнят із їхніх гребінців, і не вагаючись, швидко зробила тест.
Подруги Валентини Іванівни розпитували її про дані дійства: «Ну що? Дізналася усю правду?»
Результати вона отримала у невеличкому конвертику, однак, не розпаковувала його, хотіла дочекатися потрібного моменту, щоб принизити мене перед чоловіком.
Довго чекати не довелося, у день сварки вона знову звинувачувала мене у зраді й у вирішальний момент вручила конверт моєму чоловіку. Яке ж було її здивування, коли на папірці вона побачила результат тесту – діти на 99.9% від її сина. Треба було бачити, як вона зніяковіла та винувато опустила голову. Більше до цієї теми ми ніколи не поверталися.
