Зі мною в класі навчалася одна дівчинка, на ім’я Маргарита. Її батьки пиячили та інколи били доньку. Вони нічого не зробили задля щастя Маргарити, а лише влаштовували постійні скандали та бійки.
Дівчина ніколи не мала з собою кишенькових грошей та ходила у брудному та старому одязі. Маргарита була дуже красивою та розумною. Справді, вона була здібною та цілеспрямованою.
У п’ятнадцять років вона втекла від батьків, а вони навіть і не шукали її. Маргарита жила у свого хлопця, знайшла підробіток й старанно вчилася.
Після закінчення університету, одружилася із Павлом. У ті часи він їй допомагав та завжди підтримував. У них великі та взаємні почуття.
Маргарита знайшла хорошу роботу, а Павло вирішив зайнятися приватним підприємством. Згодом, дівчина завагітніла та пішла в декрет. Її чоловік старається з усіх сил аби забезпечити усім свого малюка та дружину. Він хоче, щоб вони жили в любові та злагоді.
Нещодавно батько Маргарити загинув…
Донька приїхала на похорон, а також відвідала свою матір. Нічого не змінилося, Анна Дмитрівна була п’яною та кричала на Маргариту й звинувачувала її у смерті чоловіка.
Маргарита ще раз впевнилася, що не хоче продовжувати їхнє спілкування та не має бажання повертатися в минуле.
Місяць тому, Анна Дмитрівна прийшла до своєї доньки просити, щоб вона прийняла її до себе. Маргарита звичайно відмовила. Адже пам’ятала усі слова, усі удари та не могла пробачити. А також в дівчини народився хлопчик й вона не хотіла, щоб він бачив бабусю у такому стані. Маргарита не хотіла жити в страху, що її мати буде поводитися з внуком так само, як з нею.
