Моїй доньці було двадцять два роки, коли вона привела до нас додому свого хлопця познайомити з нами. Я був приємно здивований тому, що він виявився не такою вже й дурною людиною, начитаний, за фізичними даними було видно, що займається спортом. Все було добре, поки я не помітив під час розмови, що Андрію часто хтось дзвонив та цей «хтось» – його друзі.
Великим плюсом після їхнього весілля була наявність квартири Андрія. Через пів року Єва повідомила нам про свою вагітність, ми були дуже раді та спокійні за них, адже дитині буде де нормально жити, бо квартира двокімнатна.
До народження дитини ми з моєю дружиною вирішили зробити подарунок молодій парі, подарували коляску та ліжечко для малюка.
Через дев’ять місяців народився міцний хлопчик, назвали його Назаром. Мені дуже хотілося вже, як новоспеченому дідові, провести час зі своїм онуком. Він, до речі, дуже схожий на мене, коли я був дитиною, це ще більше тішило.
У п’ятницю вдень я вирішив поїхати до дочки та побачитися з ним. Звісно дочка нам говорила, що вони завжди раді нам в їхньому будинку. В той день Єви не було вдома, вона поїхала у відрядження, а дитина залишилася на Андрія.
Підійшовши до потрібних дверей, я, ще не встигнувши натиснути на дзвінок, почув сильний плач свого онука. Трохи схвильовано я різко смикнув за ручку, двері були відчинені. Пішов на звук в дитячу кімнату, по дорозі спостерігав безліч перешкод у вигляді іграшок, серветок, кілька пляшок та пакетів для сміття. Кімната, де стояв мій зять з дитиною на руках, теж виглядала не дуже, м’яко кажучи.
По Андрію було видно, що він не спав може двоє або троє діб. Бідний хлопець був дуже втомленим, ледве тримався на ногах.
Що з приводу самого Назара, він теж виглядав не належним чином: обличчя брудне, липке, підгузок вже повний, від цього можливо він плаче. Зять, як тільки мене помітив, мовчки віддав мені онука та підійшов до телефону, який дзвонив вже хвилин п’ять, відповів на дзвінок й став триндіти з кимось. Він навіть не спромігся сказати тій людині, що не може розмовляти зараз.
Я був сильно здивований такій поведінці молодого татуся. Він практично не звертав увагу ні на мою присутність в їх квартирі, ні на свого сина, він просто продовжував з кимось розмовляти через телефон. Все, що я зробив, це поміняв Назару підгузок, помив його, погодував та поклав спати.
Поки стояв уже на вулиці, вирішив зателефонувати своїй доньці та розповісти про те, що у них твориться вдома. Вона мені сказала, що про все знає, але це вже не моя справа. Її слова мене шокували, не думав, що колись доведеться почути таке від Єви.
