З Оксаною я познайомився, коли навчався в університеті. Вона була вродлива, весела, найгарніша дівчина на потоці, принаймні, для мене. Ми обоє були не місцеві та проживали в гуртожитку. Я жив з Василем, а Оксана з однокурсницею Вірою, тихою, спокійною, сором’язливою.
В Оксану я закохався з першого погляду та став частим гостем у кімнаті дівчат. Я зізнався Оксані, що закохався в неї, не уявляв свого життя без неї. Ми стали зустрічатись. Вона говорила, що теж кохає мене. Ми будували плани на спільне життя в недалекому майбутньому. На світі не було щасливішої людини за мене. Я був впевнений, що нам судилося бути разом. Та не та сталось, як гадалось. Одного вечора вона зателефонувала мені й сказала, що покохала іншого і виходь за нього заміж. Це було як грім серед ясного неба. Здавалось, що земля йде з-під ніг. Не можливо передати, що відчував я в цей час. Не бачив сенсу в житті, нічого не хотілось робити, навіть не відвідував навчання. Лише загроза звільнення з університету трохи привела мене до тями.
Згодом я дізнався, що Оксана вийшла заміж за бізнесмена, який був набагато старшим за неї. У неї народилась донечка. Пройшов деякий час. Я закінчив університет, став працювати. Одного разу мені несподівано зателефонувала Оксана. Сказала, що помилилася тоді, що кохає мене, що хоче бути зі мною. Я дуже довго чекав на цей дзвінок, а коли він пролунав, то моє серце мовчало. Надто болючого удару воно зазнало тоді. Я сказав їй, що вона зробила свій вибір і побажав щасливого сімейного життя.
Йшов час. Особисте життя в мне не складалося. Одного разу я йшов містом. Раптом мене хтось гукнув. Дивлюся, аж це Віра. Вона майже не змінилась. Ми були раді зустрічі. Зайшли в кафе випити кави, стали розповідати про себе, стали згадувати студентські роки. І тут Віра, напівжартома, зізналась, що була закохана в мене, а я цього не помічав, бо для мене єдиною дівчиною в світі була Оксана. Ми довгенько просиділи в кафе, потім я провів Віру додому. Стали передзвонюватись, зустрічатись час від часу. Я краще пізнав її, відчував, що Віра мене кохає, а я її ні, хоча дуже добре ставлюся до неї. Зваживши всі за і проти, я зробив Вірі пропозицію вийти за мене заміж. Віра погодилась.
Як не дивно, але наше сімейне життя склалося. Віра виявилася чудовою жінкою і гарною господинею. Затишок, тепло, турбота і доброта відігріли моє серце. Я щиро покохав свою дружину. І з кожним днем це почуття тільки зростає. Ми в шлюбі вже понад вісім років. У нас підростають двоє діточок. Сім’я – це моє найбільше багатство.
Інколи я згадую Оксану. Почуття до неї – це перше справжнє кохання. І воно залишиться у спогадах. А почуття до Віри набагато сильніше, вагоміше. Воно назавжди залишиться в серці.
