П’ятнадцять років тому, познайомилася я з хлопцем Іваном й у нас зав’язалося спілкування та почалися стосунки. Тепер він мій чоловік. Я безмежно рада, що зустріла його у своєму життя. Адже, він є прекрасною людиною, яка завжди підтримає та щиро кохає мене, як і я його.
З Іваном ми зустрічалися два роки та згодом я дізналася, що вагітна. Коханий ще не хотів дітей та був проти того, щоб я народжувала. Але я вирішила, що свою дитину буду любити та ростити, навіть без чоловіка.
Я хотіла народити нашого малюка, адже уже за такий короткий час він став для мене найближчою людиною в світа та я хотіла виховувати свого сина, піклуватися про нього та бути для нього найкращою мамою в світі.
Хлопець не знав що робити. Він розумів, що повинен відповідально до цього ставитися та виховувати й оберігати малюка, це його обов’язок. Спочатку, він пропонував зробити аб0рт, а я була категорично проти такої ідеї. Іван ще довго намагався мене вмовити, але всі зусилля були марними, адже я уже прийняла остаточне рішення.
Та згодом він змирився та зробив мені пропозицію. Але це було більш вимушене бажання, а не від усього серця. Іван не хотів дітей, але розумів усю свою відповідальність перед нами. Він ніби хотів дітей але ще не був не готовим або боявся відповідальності.
Я старалася розбудити у ньому бажання любити свою кровинку. З сином вони могли б грати у футбол та інші спортивні ігри. А з донькою могли б гратися іграшками та також проводити продуктивно час. Я шукала тисячі причин, тисячі історій для того, щоб донести Іванові, що діти це прекрасно.
А найголовніше не залежно від того якої статі малюк, я б намагалася з усіх сил надати йому підтримку, турботу, любов та захист. Та приділяти усю свою увагу своїй дитині.
До останнього ми думали, що у нас буде дівчинка. Але в чудовий та сонячний день, народився наш маленький Марк.
Іван не хотів прийняти сина, адже був не готовим. А от я зраділа появі нашого красеня, а ще він був моєю копією.
Я боялася, що чоловік так і не полюбить Марка, але сталася історія яка змінила почуття Івана.
Одного дня, ми поїхали навідати моїх батьків та випадково забули сина вдома. А коли повернулися хлопчика уже не було на місці.
Тоді Іван злякався не на жарт та зрозумів, як насправді любить сина.
А мама чоловіка мала ключі від нашої квартири. Та вона взяла з собою внука та пішла в магазин й згодом повернулася з нашим синочком. Відтоді, Іван не відходить ні на крок від Марка.
Уже пройшов час та тепер Іван — люблячий батько, який виховує сина й навчає його потрібних речей та любить його усім своїм серцем.
Іван є хорошим прикладом для нашого сина. Ми любимо нашого сина, усім серцем та робимо усе задля його прекрасного майбутнього, комфорту та щастя.
Марк росте слухняним хлопчиком, у школі йому більше вдаються біологічні науки. В майбутньому хоче стати лікарем. Також, полюбляє грати у баскетбол та часто бере участь у різних змаганнях з баскетболу, біологічних та хімічних наук.
