Сашко був непосидючим хлопчиною восьми років. Однією з його улюблених справ влітку було гойдатись на «тарзанці». Напевно, кожен знає цю нехитру забаву, адже мотузка міцно прив’язана до товстої гілки розважала не одне покоління дітлахів.
Літні канікули вже почались, а отже розвага чекала. Сашко з усієї сили розбігся і застрибнув на мотузку. Це завжди вдавалось йому легко, але на цей раз щось пішло не так, на швидкості він зісковзував швидко і болісно, коли опинився на землі, побачив свої здерті рученята, очі налились сльозами. Дитина прибігла додому, мати обробила рану, але наступного дня всі руки були вкриті жовтими пухирями. Мати не зволікала і повезла бешкетника в лікарню.
Лікар оглянув хлопчика і сказав, що необхідна додаткова обробка. Мати скривилася, повідомила, що не може спостерігати за лікарськими маніпуляціями і вийшла з кабінету.
Тут Сашко вже не був таким героєм. Його очі знову стали мокрими і почався плач. Медична сестра не змогла це залишити без уваги, вона обійняла дитину, заспокоїла, міцно притиснула до себе і дещо допомагала лікарю вільною рукою. Все пройшло швидко, хлопчик більше не плакав. Сашко з перев’язаною рукою зіскочив з кушетки і з усмішкою сказав: «Тьотя, ти хороша.»
-Такі слова завжди гріють душу,- каже Олена. Інколи для лікування не достатньо таблеток чи уколів, тоді треба додати добре слово.
