Минулого тижня у супермаркеті, коли я купувала собі їжу, сталася така історія:
“У супермаркет зайшла красива жінка з хлопчиком десь шести років. Вони обрали продукти й пішли до каси. В цей час черга була дуже велика.
Стоять вони у черзі…
Й через деякий час хлопчик, мабуть, втомився стояти й почав вередувати:
– Хочу швидше! Чому так довго? Нехай, хтось нас пропустить! Голосно кричав хлопчик.
– Арсен, перестань так себе вести! Ти в людному місці! Вони на нас же дивляться! Мені соромно за тебе, припини зараз же! Вичитувала жінка свого сина.
Чоловік, який стояв в переді побачив, що у них продуктів не багато й почав пропускати в черзі.
– Ні, ви зайняли чергу, так не красиво та не чесно! Арсен не маленький, почекає! Сказала мама і грізно подивилася на сина.
– Мама, ну я втомився, хочу додому!!! Продовжує кричати хлопчик. Це розлютило матір та почала на весь супермаркет кричати:
– Ти не вдячний, заспокойся! Не вмієш зовсім себе вести! Народила на свою голову, ось віддам тебе комусь й будеш без мене так кричати!
Хлопчик тут же замовr і переляканими очима подивився спершу на матір, а потім на оточення й почав тихенько плакати.
Я не розумію, чому мати просто не пояснила хлопчику, що треба трішки зачекати, усі чекають та пояснити, що так не гарно. А вона замість цього накричала й син навіть не зрозумів, чому.
Чому так багато батьків не розуміють усієї відповідальності, коли народжують дітей. Те, що ми будемо просто кричати це ні до чого добро не приведе.