Гордій познайомився зі своєю дружиною на своїй роботі. У нього була посада трохи вища, ніж у Євдокії. Вона захоплювалася тим, що він зміг дістати таке підвищення, а той був тільки радий її просто бачити, тому що дуже сподобалася. Так вони й почали зустрічатися, а вже потім Гордій зробив їй пропозицію.
Батьки чоловіка були не проти їхнього союзу, вони повністю схвалювали вибір свого сина. Євдокія їм теж дуже сподобалася, ніби у неї недоліків ніяких й немає. Через два роки, після їхнього весілля, народилася перша дочка Іванка, а потім ще через рік друга дочка Леся. Все було добре, поки дружина Гордія не почала поводитися дивно, у неї з’явилися секрети від нього, багато замовчувала та часто ходила до своїх «подружок» гуляти.
Діти ще в школу не ходили, а Євдокія все рідше з’являлася вдома, або приходила дуже пізно в не тверезому стані. Сварилася з ним, що чоловік її не любить. Батьки Гордія були дуже шоковані, що така, на перший погляд, порядна та вихована жінка так поводиться зі своїм коханим.
Минув час, Євдокія його кинула, на розлучення не подала, просто мовчки зібрала речі та пішла до іншого. Дочки, як вона сказала, їй були не потрібні, мовляв, виховуй їх сам. Гордій намагався з нею якось поговорити, але та сказала, що такий, як він їй не потрібен, вона зустріла чоловіка багатшого та набагато кращого.
Після того, як дружина пішла, той змирився з цим та продовжив жити далі. Старша дочка порадила подати заяву на розлучення, щоб вже точно покінчити з тією жінкою, вона навіть її своєю мамою вже не називає.
Дочки виросли, Іванка успішно закінчила навчання в університеті, а Леся — в школі. Обидві розумниці, ніколи не засмучували свого батька, люблять його дуже сильно. Пізніше прийшов час дівчаткам їхати закордон, вони давно це обговорювали з татом, обидві хотіли поїхати у Шанхай. Батько їх підтримував в цьому, був тільки за.
Ті пообіцяли, що заберуть його туди, як тільки у них вийде ужитися з усіма традиціями та звичаями, й познайомитися з багатьма людьми. Сам чоловік не дуже претендував на те, щоб перебувати там, адже для нього Шанхай вважався чимось нереальним.
Вони пробули там багато часу, Іванка вийшла заміж, а Леся почала там вчитися. Обидві були в захваті. Рідко приїжджали додому, але багато чого могли розповісти татові. Пересилали йому гроші, коли вони були дуже потрібні. Той зміг купити велику ділянку з двоповерховим будинком, садом та невеликим городом. Він з дитинства любить поратися в землі, тому не міг собі відмовити в такій дрібниці.
Все складалося чудово, поки колишня дружина Гордія не прийшла з проханням дати притулок, тому що їй йти нікуди. Чоловік, до якого вона пішла, кинув її через те, що вона занадто багато вимагала від нього, а натомість нічого не робила ні для нього, ні для того, щоб в їхній сім’ї були гроші. Гордій послухав її та задумався, мовляв, може повернути все як було.
Євдокія буквально стоячи на колінах, благала не відмовляти їй. Казала, що була дурною, що змінилася, як в той раз на роботі, почала захоплюватися тим, що у нього вийшло купити такий чудовий будинок.
Гордій слухав кожне її слово та раптом зрозумів, що йому й без Євдокії добре жилося. Вона ж повернулася до нього, коли у неї все пішло шкереберть, а у нього навпаки. Не потрібне йому таке «щастя», ні.
У цей момент зателефонувала старша дочка Іванка, ніби відчула, що батькові потрібна допомога. Він взяв слухавку, але телефон вихопила колишня дружина та почала говорити тій як вона її любить та сумує. Дівчина запитала:
– Жіночко, ви хто? У мене немає матері.
Євдокія не чекала таких слів від рідної доньки, віддала телефон чоловікові, той мовчки помахав головою, мовляв, краще тобі звідси йти й вона пішла. А дочка сказала Гордію, що не варто з нею знову зв’язуватися, їй потрібні тільки гроші, а не його кохання.
