Уже багато років тому, коли я була у четвертому класі, ми з класом поїхали у поїздку. Нас було у класі дев’ятнадцять чоловік та з нами їхали ще дві вчительки. Ми кожного року їздили у різні поїздки, у різні міста та два рази їздили в іншу країну.
У нас був дружній клас, ми завжди допомагали одне одному, списували разом, прогулювали уроки разом та завжди отримували задоволення проводячи час разом. Навіть зараз після багатьох років закінчення школи, ми продовжуємо наше спілкування та інколи збираємося усі разом, щоб провести чудово час.
Так от, літом ми поїхали в інше місто, у Вінницю. Ходили у музеї, на фонтани дивилися та гуляли по місті. І нас було багато та вчителі не встигали приглянути за кожним.
І коли ми йшли, одна з дівчаток вибігла з тротуару на дорогу, в цей час навпроти їхав автомобіль з великою швидкістю. Назар не вагаючись, вибіг та відштовхнув дівчинку, щоб її не збив автомобіль, але сам поранив руку.
Ще б пару секунд й можливо, що могла статися катастрофа, завдяки героїзму Назара усі залишилися цілими та здоровими, лише у Назарія була не велика подряпина на руці, від падіння. Але він ні каплі не пошкодував, що так зробив, адже він спас життя своїй подрузі.
Дівчинка була вельми вдячна її рятувальнику, а Назар вів себе скромно й казав, що кожен би так вчинив. Про його вчинок оголосили по всій школі та написали у місцеву газету. Справді, вчинок Назара вартий уваги та вшанування, адже в такому віці це дуже відважно.
Назар завжди був сміливим та добрим хлопцем, а зараз чудовим чоловіком та батьком. Його сім’я може гордитися ним. Зараз Назар залишився таким відважним, він завжди готовий прийти на допомогу. Це справді дуже хороша та чуйна людина.
