П’ять роки тому ми з дружиною вирішили взяти квартиру в кредит. Рішення було спільним, тому ми об’єднали зусилля і через два роки стали офіційними власниками. Перешкод фінансових не було, адже ми молоді та амбітні, а тому готові працювати та досягати спільних цілей. Та все-таки була одна перешкода (не знаю чи можна так казати на рідних, проте як є) – моя сестра Ганна. Вона наймолодша сестра в родині. Ще змалечку Ганна була примхливою та ледачою. У школі вчилася без особливого бажання, а коли прийшов час вступати в технікум – здалася. Її знань не вистачало навіть для проходження іспитів. Як наслідок, пішла працювати касиром впродовж семи років. Що сприяло такому характеру? Звісно, що батьківська лояльність та безмірна турбота. А наслідки такого виховання почали впливати і на мене. Середня сестра Ксенія не живе в Україні, а я завжди був доброю людиною, тому почав допомагати зовсім самотній Ганні після смерті батьків, не думаючи про себе та свою сім’ю.
Ганна не працювала вже рік, а в останній час полюбляла споживати спиртне, жила на кошти, які були заховані батьками про чорний день. Ми з моєю дружиною підтримували та допомагали як могли, проте у відповідь чули тільки нарікання, мов батьки померли через середню сестру Ксенію, яка думає тільки про заробіток грошей, а тому залишила стареньких батьків напризволяще. Я, звісно, тоді не міг залишити Ганну, тому купляв їй якісь продукти, а ще через два місяці почав платити за її комунальні послуги. Зрозумівши, що її становище не покращилося ми з дружиною припинили їй допомагати, адже кредит за квартиру та ремонт забирали багато фінансів із сімейного гаманця. Таке рішення нам далося складно, проте і моя сестра у свої 32 роки має розуміти хто вона, і навіщо живе.
Одного дня я прокинувся приблизно о шостій ранку з дивним передчуттям. Минуло вже три місяці як ми не допомагали Ганні. Спілкувалися тільки три рази за цей період, тому я вирішив поїхати відвідати її, адже відчуття були тривожні. Також я хотів забрати старі книжки та фото батьків, бо так сумно на душі мені без них. Але приїхавши в їхню квартиру, я не повірив власним очам: пусті кімнати, немає шаф з речами та книжками, немає техніки, навіть кухонна витяжка відсутня. Мене опанував відчай, адже все, що в мене залишилося від моїх батьків було саме у квартирі, де мешкала Ганна. Чому я раніше не забрав важливі для мене речі? Відповіді не було.
Сестра спала на дивані, не підозрюючи про мої думки та відчай всередині. Я стояв приблизно десять хвилин посеред пустої кімнати та думав, після чого вирішив поїхати додому та повідомити дружині про своє рішення.
«Ми продаємо квартиру батьків! Так більше не може продовжуватися. Ганна не розуміє, що робить з квартирою батьків.» – емоційно розповідав я дружині.
На наступний день я остаточно вирішив, що сестра має самостійно почати нове життя. Я розповів Ганні про розділ грошей навпіл за продаж квартири. Очікував голосний скандал, проте несподівано почув згоду на свою пропозицію. Після цього ми швидко знайшли покупців, які з радістю придбали квартиру. Було тяжко віддавати ключі від квартири, де нещодавно щаслива родина готувала разом сніданок та голосно сміялися, проте хай в цьому місці знову буде жити щастя, а не самотність та відчай.
Ганна не працювала вже рік, а в останній час полюбляла споживати спиртне, жила на кошти, які були заховані батьками про чорний день
