Тато знищив моє щасливе дитинство, залишив без мами, оскільки зустрів кохання усього свого життя. А потім заявив: «Продай свій спадок, що тобі дістався від матері, і поділи його чесно на двох».
До 10 років моє дитинство було чудовим. Я був єдиним сином у щасливій сім’ї. Мама нічого не шкодувала для «своїх чоловіків». Чоловіки це я і тато. Мама поставила собі задачу – зробити нас обох найщасливішими. А я? Я тоді ще не розумів всієї глибини свого щастя. Але пізнання приходить із часом та порівнянням.
А порівняти мені довелося, коли у 10 років я з татом переїхав із чотирикімнатної квартири до невеличкого старого будинку за містом до тітки Маші. Із самого початку мені було дуже складно все зрозуміти. Чому я незнайому тітку повинен називати мама Маша? Чому ми з татом не живемо з моєю справжньою мамою?
З цього моменту розпочалася чорна смуга мого життя. Я вже встиг зрозуміти, що Маша – єдине кохання тата. До мами він придирався через будь-яку дрібницю, а в Маші не бачив жодних недоліків. Вибачав їй все, багато грошей витрачав на її забаганки.
Постійні скандали з боку цієї тітки увійшли в моє життя.
Кожного місяця я з нетерпінням чекав дня аліментів. Тоді я міг побачитися з мамою, яка мене балувала. Мачуха також чекала цього дня та кожного разу влаштовувала скандали через «подачки від твоєї колишньої». А у висновку завжди втішалася цими ж «подачками».
У шлюбі із моєю мамою тато і чути не хотів про другу дитину, завжди казав: «В нас і так грошей не вистачає». А у шлюбі із своєю новою пасією змінив свою думку. В мене народилася сестричка. І, звісно, роль няньки присудили мені.
Я мріяв переїхати із цієї «щасливої родини», оскільки був там лише нянькою, від якої треба були лише аліменти від моєї мами та грошове забезпечення від дідуся. Я був лишнім.
До них я переїхав відразу ж, як з’явилася можливість, у 17 років. Там я видихнув із полегшенням. Спокійно закінчив із відзнакою випускний клас й вступив до університету. Але моє щастя довго не тривало.
Незабаром мама загинула в автокатастрофі. Її чотирикімнатна квартира дісталася у спадок мені, оскільки я, по суті, єдиний нащадок у нашій родині.
Через рік мене покинув і дідусь, від якого я отримав машину. Мені тоді виповнилося 23 роки. Хоча я вже був дорослим, але мені жахливо необхідна була підтримка з боку рідних.
Я був вдячний татові, що він приїхав на обидва похорони. Мені забулися всі образи. Я не злився на нього за те, що він покинув маму, а за своє нещасливе дитинство з його новою жінкою. Після того, як я переїхав від них, він не дуже переймався за мене. Не привітав мене із успішним закінченням школи та вступом до університету.
Після розмови із батьком я зрозумів, що я – повна сирота. Він приїхав не підтримати мене, а заради спадку. Я був неприємно вражений від його не те, що прохання, а ультиматуму. Від мами я отримав не лише квартиру, а й дві дачі. До того ж, в неї були деякі грошові збереження.
- В мене двоє дітей, і буде чесно, якщо ти все продасиш і гроші поділиш порівно. У свій час я нічого не вимагав від твоєї матері. Тобі грошей цілком вистачить на нову квартиру і твої забаганки, а твоїй молодшій сестричці буде важко заробити гроші.
Під час цього горя я взагалі не думав про свій спадок. Скоріше за все, я б вчинив так, як сказав тато, якби він нормально мене попросив, а не вимагав.
Але після цих слів я змінив свою думку. Чому це я повинен ділитися? Тато зробив свій вибір, коли покинув мою маму заради цієї невдячної жінки. Якби у тата був шанс відсудити хоча б половину спадку, він би не впустив цей шанс.
На мої заперечення всі слова, що я чув, – «Ти повинен все поділити чесно!»
Хочете, щоб все було справедливо? Тоді отримуйте справедливо!
- Я нічого продавати не буду. Буде змога допомогти сестрі – допоможу, я чесно вихований. У квартирі мами я вже обжився, а машина, що отримав від дідуся – ніяким боком вам не належить.
Після цих слів мій тато мене вилаяв та обізвав егоїстом та невдячним сином. Якщо раніше я спілкувався хоча б по телефону із сестрою, то після розмови з татом вона не бере від мене слухавку. Очевидно, що тато описав мене «якнайяскравішими фарбами».
Пройшло 15 років. У мене вже своя сім’я. Я часто згадую той нещасливий період свого життя. Нещодавно зустрів свою сестру, вона вже давно вийшла заміж. Підійшов привітатися, а вона зробила вигляд, що не знає мене.
Даремно вони так. Мамині дачі я не продав, оскільки обіцяв допомогти. Не хочуть – як хочуть. У мене підростає своя донька.
