Я одружився вдруге у своєму житті. Перша дружина кинула мене з донькою, коли їй було лише два місяці. У нинішньої дружини теж є дитина від першого шлюбу, хлопчик. Одного разу Петро до мене підійшов та повідомив про те, що не хоче називати мене татом, йому буде краще, якщо для нього я залишуся вітчимом. Я був зовсім не проти.
Був ще випадок, коли Петрик повернувся додому після своєї прогулянки з синцями під очима. Він побився з однолітками, спровокував на бійку, за що сам же отримав. Я йому докладно пояснив, що деякі такі ситуації не вирішуються кулаками, можна було спокійно це обговорити та розійтися по домівках. На моє здивування, йому не сподобалася така розмова й на наступний день, поки він був у школі, зі мною заговорила про це його мати.
Катя була дуже зла, я ніколи її такою не бачив. Вона попросила, щоб я більше з Петром так не розмовляв, їй не до душі, що я постійно вичитую її сина, а свою дочку тільки хвалю. Взагалі-то пояснення цьому є, це виховання. Я Мирославу з шести років почав вчити тому, що правильно, а що ні. Дружина, по моєму, цього не робила та тому так розбурхалася.
Я пояснив, що у мене є свій метод виховання дитини та ним користуюся. Як вона сама бачить, результат після цього позитивний. Катя погодилася з цими словами, я ж запропонував їй спробувати цим методом скористатися й поспілкуватися зі своїм сином. Більше, до речі, ми не поверталися до цієї розмови.
Я дійсно дуже люблю наших дітей, намагаюся ставитися до них однаково. Та, звичайно ж, розумію, що у Катерини інший підхід до своєї дитини, але якщо ми вирішили жити разом, то буде краще, якщо ми почнемо приймати те, як ми виховуємо своїх дітей й, по можливості, обговорювати це.
