Коли ми з Оксаною познайомилася вона була доброю, турботливою та дуже милою. З нею, я відчував себе щасливим. Вона своєю щирістю, піднімала мені настрій.
Та через деякий час, ми одружилися. Вона виявилася прекрасною дружиною та справжньою господинею. Ми їздили у подорожі, займалися спільними хобі та разом раділи життю.
Згодом, ми подумали й вирішили, що хочемо мати свою кровинку. Оксана завагітніла й нашому щастю не було меж.
Оксана хотіла лише дівчинку. Я теж дівчинку хотів, але не був проти й хлопчика. Головне, щоб дитина була здорова.
Потім ми дізналися, що у нас буде двійня: хлопчик та дівчинка. Я був дуже радий, оскільки розумів, що у моїх дітей буде підтримка одне одного й сподівався, що вони будуть дуже близькими. А от Оксана не зраділа, вона хотіла лише дівчинку. Я подумав, що коли візьме його на руки полюбить й все буде добре.
Після родів, вона не захотіла взяти на руки сина. Згодом змирилася, але так і не полюбила його, як полюбила дочку.
Аврора та Денис були дуже різні зовні, навіть й не скажеш, що вони брат та сестра. Й через різне ставлення матері до них, вони не були дружніми.
Я полюбив їх однаково. Інколи, приділяв сину більше часу, адже бачив, як йому не хватає материнської любові та ласки.
Оксана завжди старалася лише для доньки, а на сина ніколи уваги не звертала. Не цікавилася, що він любить, чим цікавиться, що його турбує.
Ми з дружиною часто сварилися через її відношення до нашого сина. Але вона дальше стояла на своєму. Я не знав, що мені робити. Адже бачив, як Денисові не приємно. Лише, що я міг надати свою любов та підтримку, за себе й за матір.
