У Ігоря з Вікою народилися двоє хлопчиків. Багато хто у пологовому будинку вітали новоспечених батьків з таким поповненням.
Вже наближався час до виписки мами з дітьми, але чомусь в цей же останній момент батько вирішив відмовитися від одного з них. Мати була солідарна з ним, хоча по ній було видно, ніби Ігор її змусив погоджуватися на це. Буквально всі працівники намагалися вмовити цю парочку не робити цього, тому що в майбутньому їх дітям буде дуже непросто жити одному без одного. Але Ігор відверто чхав на це, мовляв, ми планували одну дитину.
Сперечатися далі було марно, фактично це був їхній вибір, заяву було написано та вони пішли з одним хлопчиком на руках, Іваном. Медсестри були вражені такому рішенню цих людей, але разом з тим дуже сподівалися, що незабаром його брат зможе знайти собі нову родину.
Через шість років Ваня пішов в школу, в перший клас. Там він не відразу почав дружити з однокласниками, всі базікали між собою так, ніби до цього були знайомі, ніхто не хотів з ним спілкуватися. Але один хлопчик все ж підійшов до нього, він дивився на Ваню здивованим поглядом, ніби у своє відображення:
– Привіт, Ваню.
– Я не Ваня, а Даня.
– Але ти так схожий на мене, значить ти Ваня.
Хлопці багато про що розмовляли, ніби давно один одного знають.
Під кінець дня Ігор приїхав за своїм сином, увійшовши в клас, він був шокований тому, що побачив. Два однакових хлопчиків сиділи на килимку й грали в машинки, чекаючи своїх батьків. Ваня, як тільки помітив свого тата, підбіг до нього та одразу представив свого нового друга. Ігорю не дуже хотілося якось контактувати з Данилом, він відразу зрозумів, що це його залишений тоді в пологовому будинку син:
– Збирайся, ми їдемо додому, – строго відповів Вані чоловік та вийшов з класу.
З того моменту батьки Вані вирішили перевести сина в іншу школу, ну як батьки, знову все вирішив Ігор. Цій новині хлопчик був не дуже то й радий, він навіть заплакав. Йому не хотілося розлучатися з Данилом, він ніби відчував якийсь зв’язок між ним, його буквально тягнуло до однокласника.
Перейшовши в іншу школу, Ваня взагалі ніяк не хотів йти на контакт з новими однокласниками та вчителями, він закрився в собі та ні з ким не розмовляв. Батьків викликали в школу, щоб обговорити таку поведінку учня, але вони пояснювали це тим, що їх син з народження такий, мовляв, виростить, тоді все зміниться. А вечорами маленький хлопчик, ображений такою несправедливістю, закривався у своїй кімнаті та тихо плакав. Ваня поклявся собі, що неодмінно знайде свого друга-близнюка.
