Я забігла додому, зайшла на кухню, щоб розкласти покупки. Аж тут на столі побачила чималеньку тарілку з тістечками. Ого. Чиї це тістечка? Адже я точно не мала часу пекти. Цікаво, звідки вони взялися тут, на кухні.
Я гукнула до дочки, яка якраз сідала за уроки у сусідній кімнаті: вона що, сама тістечка спік?
– Що, мамо? – Катя прибігла на кухню.
– Звідки тістечка?
– Мене пригостили, – похвалилася донька, взяла тістечко, відкусила шматочок і аж зіщурилася від задоволення: – Дуже смачні! Такі, як у тебе виходять!
– А хто тебе пригостив?
Донька всілася на кухонний диван і почала розповідати.
По дорозі зі школи вона знайшла гаманець. Заглянула в нього, там були гроші та цінні папери. Катя заглянула в них і знайшла адресу прописки, зорієнтувалася, де знаходиться будинок, і вирішила повернути загублене власнику. Знайшовши потрібний будинок, зазначений в документах, вона подзвонила і повідомила, хто вона і що їй потрібно. Відчинивши двері, на порозі квартири дівчинку зустрів літній чоловік, подивившись на гаманець, він відразу вигукнув:
– Боже, та це ж моє! От розсіяний!
Катя відмовивлася від грошей, хоча спокуса накупити чіпсів та коли все ж була. Тоді чоловік подарував їй тарілку з гарячими, тільки з духовки, тістечками з посипкою. Катя, яка була солодкоїжкою, без сумніву, прийняла подарунок.
Тістечок вистачило всім. Мій чоловік, повернувшись з роботи, не повірив, коли це я все встигла. Я розповіла про Катю, і він усміхнувся.
Тільки свекруха поставилася насторожено до вчинку онуки, коли повернулася з роботи:
– Більше, дочко, так не роби! Не можна ходити до незнайомих людей самій. Тобі треба було мені, мамі або татові зателефонувати, попередити! Наступного разу – принеси додому, що знайшла, повернемо разом.
А ми з чоловіком і не подумали навіть, що це могло бути небезпечно. Гордість за поведінку Каті нам навернули сльози на очі: молодець, що сама дізналася адресу і повернула, а ось що одна пішла до незнайомців – не подумали.
Кричати на Катю ніхто не став, але свекруха весь вечір їй пояснювала про небезпеки, що очікують на дітей на вулицях великого міста.
Тарілку повернули. Видно, що вона була доволі дорога, хоч і пластмасова. Подякували за тістечка. Сторонні похвалили Катю. Нам було приємно.
Ось таку чудову доньку ми виховали з чоловіком, аж хороше на душі. Ми – порядні люди, ніколи чужого не візьмемо, та й до кишень інших не ліземо, хоч я інколи балую Катю – даю їй додаткові кишенькові гроші, однак дочка знає, на що їх має витратити.
