Мені двадцять років, не дивлячись на свій вік, працюю вихователем в дитячому садку. З деякими дітьми бувають труднощі, але це завжди можна виправити, терпіння вистачає на кожного малюка. Виконую свою роботу на відмінно, але ось платять за неї небагато. Директор садка весь час мені каже: «значить стільки заслужила». Було трохи прикро, що я тут дійсно намагаюся, буває навіть виходжу за когось на нічну зміну. Вирішила не йти, а підшукати ще якусь роботу.
Почала з легкого, а саме роботи в інтернеті. Вакансій було ну дуже багато, очі розбігалися. Я була дуже здібною дитиною в дитинстві, тому для мене підходила діяльність як і графічного дизайнера, і копірайтера, рерайтера, і редактора журналів, різних статей, і творець сайтів, і так далі. У це важко повірити, але до двадцяти років я була готова буквально до будь-якої роботи, все завдяки моїм батькам. Й за це я їм не те, щоб вдячна, але зате є з чого вибрати та, головне, не соромно й страшно спробувати себе в будь-якій сфері діяльності.
Взяли мене в редактори. Графік вільний, це мене дуже тішило. Але, все одно були правила, які потрібно було строго дотримуватися. Одне з яких: «працюй в будь-який, для себе, зручний час, тільки не затягуй з редактурою, якщо вже взяла текст або повну статтю з помилками». Я дуже організована людина, тому для мене це було не проблемою. Завжди, коли брала текст, то вже через день-два він був готовий для публікації або друку.
Заробляти стала набагато більше, якщо підсумувати зарплату вихователя та редактора статей. Нарешті я могла зітхнути нормально, у мене з’явилося більше можливостей. Насамперед купила собі новий одяг, тому що стару вже ношу понад п’ять років, для мене це багато, та й деякі речі стерлися й виглядали не дуже гарно.
Звичайно ж, мої обновки помітили колеги, одна з них запитала у мене:
– Де ж ти знайшла такий модний одяг? І, головне питання, як? За що?
– Ну, це маленький секрет. У мене вийшло й це головне.
– Так, вийшло, — заздрісно оглянувши мене з ніг до голови, Надя повернулася до своїх обов’язків.
Поки підробляла редактором, мені надійшла пропозиція з приводу роботи від однієї фірми. Їм терміново потрібен був графічний дизайнер, а точніше розробник логотипів. В цьому я теж непогано розбиралася, принаймні в школі вчитель інформатики дуже хвалив мої роботи. Я прийняла пропозицію, захотіла випробувати долю, раптом й тут пощастить, і мене гідно оцінять.
На щастя, працюючи на цю фірму, я також змогла заробляти не малі гроші. Мій роботодавець був в захваті від того, що я створюю. А я була дуже рада працювати на нього. Через деякий час я змогла собі дозволити поміняти місце проживання. Раніше жила в орендованій однокімнатній квартирі, а тепер я переїхала ближче до садка, у двокімнатну, ця квартира просторіша.
Як завжди, те, що я перестала спізнюватися на роботу, знову помітила Надя:
– Ти сьогодні рано.
– Чому?
– Ну, ти завжди запізнюєшся, а тепер приїжджаєш на пів години раніше.
– Приходжу, якщо бути точніше.
– Нова квартира?
– Так, однокімнатна набридла вже.
– Зрозуміло, — холодно відповіла та.
Я, у свою чергу, сама почала помічати, що моя колега не просто так розмовляє зі мною про мої зміни в житті. Після кожних допитів вона відразу ж йшла до кабінету директора, ніби про все доповідала їй.
Мені це не дуже сподобалося та я вирішила запитати в Олени Романівни, чи розмовляє Надя з нею про мене:
– Так, вона мені про все розповіла. Чесно кажучи, абсолютно не розумію навіщо вона це робить.
– Так ви не проти того, що я ще підробляю на інших роботах?
– Звичайно, ні. Це вибір кожного. Якщо тобі не вистачає зарплати вихователя, то ти маєш повне право знайти ще один заробіток для себе. Це цілком нормально. А Надька просто заздрить, сама живе так, як ти жила раніше й нічого не робить для того, щоб вирватися з такого життя. Ти не звертай на неї увагу, я за тебе рада, продовжуй в тому ж дусі, якщо ти впевнена, що тобі від цього не стане гірше.
– Дуже вам дякую!
Цією розмовою я змогла заспокоїти себе. Добре, що директор на моєму боці й мені не доведеться попрощатися з цією роботою.
