Цьогоріч зима була просто чарівна, усі дітлахи вибігли на вулицю грати у сніжки й кататися на санях. З вікна, Андрій почув що його хтось кличе, на подвір’ї стояв Дмитро, який приїхав на декілька тижнів, бо давно вже не був дома. Андрій був щиро радий побачити брата, і цілий вечір вони без перестанку розмовляли та обговорювали усе, адже їм дійсно було про що поговорити. Дуже сильно збільшилось кількість будинків і людей в селі. Тепер, воно не таке як раніше, більше схоже на маленьке містечко.
А все через то, що чоловіки вчасно поїхали на заробітки до Америки. У Дмитра була жінка, і двоє синочків. Жили у батьків в маленькому будиночку. У селі влаштуватися на роботу було практично не можливо, та й кохана Дмитра не сильно і хотіла. І Дмитро один з перших вирішив змінювати життя на краще, і поїхав на роботу. Треба ж було якось дітей і жінку забезпечувати. Дружина проти не була, взагалі зраділа що нарешті жити нормально зможуть. “Їдь, якщо хоче, твоє рішення” – сказала вона чоловікові.
І пішов тоді Дмитро до свого рідного брата Андрія, спитати поради, як краще йому чинити, адже це ж всю сім’ю доведеться залишити. Андрій наполягав, що це хороше рішення, і лише так він зможе змінити життя. А якщо потрібно, то він допомагати по господарству буде. 10 років пройшли дуже швидко – сини одружилися вже, дідусь помеr, а дружини, через 4 роки після від’їзду чоловіка, пішла до іншого, покинувши усе. Ну і Дмитро не бачив сенсу повертатися додому, він вирішив краще зостатися в Америці, і заробити ще більше.
Чоловіки, які працювали разом з Дімою, відправляли гроші додому, а жінки вже розпоряджалися ними, дітей одягали, по можливості щось у дім нове купували. І село почало оживати. Дмитро спочатку не відсилав нікому, але після одруження молодшого сина, вирішив для нього допомагати. І ті за пару років, такий будинок зробили, що Дмитро навіть спершу не впізнав його, радів що хоча б тепер, через стільки років, зможе нормально жити.
Дмитро планував, що коли приїде з роботи, разом з сином жити буде, а для старшого сина будинок за містом придбав, що б і його не образити. І син одразу після весілля там почав жити, звичайно постійно дорікав що для молодшого більше допомагають, але Дмитро казав, що той будинок в першу чергу він для себе збудував. І молодший син з невісткою, постійно телефонувала і говорили коли ж я приїду.
Але справжнє лице дітей, Дмитро побачив коли на святкування Нового року запросив усіх в гості, але для сина нічого не сказав. А коли Дмитро покликав його на поміч, той сказав що дуже зайнятий і не може. І пішов кудись, так і не повернувся. І Дмитро відчув себе зайвим, і не потрібним навіть своїм дітям. Андрій вислухав брата, і був вражений від його слів. Всі знають: що як би добре дітям з батьками не було, вони хочуть власного простору. І якщо ти будеш постійно їм допомагати, все одно рано чи пізно, ти станеш їм не потрібний.
