Моя донька навчається у третьому класі та у кабінеті зробили ремонт, поставили парти, стільці підбирали під ріст кожної дитини.
Моя донька середнього зросту, вона сиділа за третьою партою на середньому ряді. Вчителька Ольга Ярославівна першого вересня розсадила усіх за партами, аналізуючи по росту, по далекозорості та близькозорості, щоб усім було зручно. І у такому вигляді вони мали сидіти найближчих пів року, а потім вчителька б пересадила якби хтось підріс чи ще за якихось обставин. Усіх все влаштовувало, кожному подобалося своє місце.
І от пройшов місяць навчання, моя донька Тетяна та її сусідка по парті прийшли до своєї парти, а вона уже була зайнята. Вони сказали цим дівчатам, що це їхня парта, але дівчатка не хотіли поступатися. Вони хотіли сидіти там, оскільки через місяць їм це місце більше сподобалося ніж своє. Ірина та Таня пішли до вчительки та попросили, щоб вона допомогла вирішити цей конфлікт. Вчителька попросила дівчат пересісти на своє місце, вони з не великим бажанням погодилися.
Наступного дня, мати одна з цих дівчат прийшла до школи та почала вимагати, щоб її донька сиділа за тією партою, якою вона хоче. Вчителька довго пояснювала матері: “Чому вона саме так їх розсадила, що це заради них самих. А ці дівчатка посидять на цьому місці, а потім знову захочуть нове і так далі буде продовжуватися”.
Мати ніби погодилася, але чи надовго це. Я розумію, якби їм було там не зручно, але ж це не так. Це всього лиш, бо там більше подобається та просто забаганки.
