В зв’язку із коронавірусом цього разу я вирішила відсвяткувати свій день народження на території свого будинку ( я з чоловіком та сином жили за містом), а не в ресторані.
Гостей не запрошували, вирішили відсвяткувати тільки втрьох. Але відсутність шикарних умов та пандемія аж ніяк не впливали на наш настрій. Я навіть рада, що так сталося, можна було провести час із родиною без лишнього пафосу.
Синочок допомагав мені стелити подушки та покривала на лавочки навколо столу, а чоловік клопотався із вогнищем. Ми разом весело спілкувалися на побутові теми та слухали музику. Стан душі – повне полегшення та заспокоєння.
Хвилю прекрасного настрою перервав крик пенсіонерки, що жила по сусідству. Ми навіть не помітили, що вони також вийшли на подвір’я.
Стосунки з цими сусідами у нас не склалися відразу. В мене викликають відразу такі люди, які із себе вдають велике цабе.
Судячи із їхнього погляду – всі інші сусіди просто холопи, які повинні завжди і у всьому питати дозволу у них, на голові носити воду і не хлюпати.
Раніше у нас був старенький дерев’яний паркан, але ми з чоловіком вирішили обгородити територію навколо будинку високим металевим парканом, щоб сусіди менше заглядали. Менше знають, краще сплять.
Десь через 5 хвилин пенсіонерка Оля вже із агресією стукала кулаками у нашу калітку з наказом вимкнути музику. Поряд із нею стояв її чоловік, із якого і слова не витягнеш.
Після виправдовувальних промов ми нарешті змогли їх виставити за паркан і продовжили наше дійство. Така ситуація та відношення мене дуже дратували. Я почувала себе винною, хоча нічого поганого не зробила. А Ользі точно подобалося це.
Вже через 20 хвилин вона з новою силою почала тарабанити по паркану із криками загасити полум’я, а по іншому вона не зрушить з місця з нашої території.
Вона постійно була переконана, що ми палимо листя та шини, хочемо отруїти їх. Але їхній нюх їх підводив, адже ми, окрім м’яса, нічого не смажили.
Мій чоловік пояснив, що у мене день народження, і він хоче будь-якою ціною досмажити шашлики і накрити на стіл святкову вечерю, і якщо вони не підуть – він зателефонує до поліції.
Після слів мого чоловіка у свою адресу ми почули лайку. Вони, звісно, пішли, але настрій був остаточно зіпсованим.
З одного боку, ми нарешті поставили сусідку на місце, а з іншого, свято вийшло нервовим і сумним.
Я впевнена, що не у нас одних такі неадекватні сусіди. Що робити в такій ситуації? Ставити сигналізацію, одразу викликати поліцію?
