Мого чоловіка вже немає давно. Я його дуже кохала, тому без нього жити було сумно. У мене є троє дітей, усі вони живуть закордоном. Тому в Україні мені навіть в гості немає куди прийти, подруг я не маю, бо все життя намагалась влаштувати життя дітям.
Я вже досить стара, у мене є великий город, корови, свині та кури. За усім цим мені досі потрібно приглядати, але я й рада, бо без діла сидіти ще страшніше. Діти часто висилали гроші, але куди мені їх витрачати я й не знала, у моєму віці вже нічого не хочеться.
Ось я й вирішила написати дітям, що прийняли мене до себе, за кордоном життя все ж цікавіше ніж тут, тим більше гроші у мене є. Я не думала, що усі діти погодяться мене прийняти, бо у кожного великі сім’ї, тому написала усім, про всяк випадок.
Але, на диво, кожен був радий мене бачити, тому вирішила, що приїду до кожного хоча б на місяць, на старості років хоч світ побачу, адже жили вони всі у різних країнах. Почала вже пакувати валізи та думати як це все буде. Шкода, що мого чоловіка поруч немає, разом із ним була б набагато краще.
Своє господарство я вирішила довірити сусідці, бо важко було із цим всім прощатись, натомість пообіцяла гроші надсилати, вона й погодилась. Ми вже сиділи й пили з нею чай на кухні перед від’їздом, як ось вона мені говорить:
— Знаєш, а я ж раніше теж хотіла от так от сховатись від самотності, поїхала до дітей жити, – з сумом розповідає сусідка.
— І чому ж ти зараз тут? – Здивовано запитала я.
— Все не так просто, приїхавши до дітей, зрозуміла, що як би вони мене не любили, але у них своє життя кипить, кожен у справах, навіть у повному домі людей відчувала самотність! Як у нас говорять, де народився, там і знадобився!
Тоді я схаменулась, а й правда, що я буду їхати, я знаю, як сильно вони мене люблять, але там буду зовсім лишня, нехай краще вони іноді в гості на свята приїжджають, а мені немає, що там робити!
