Була у мене бабуся Ганна Миколаївна. Вона була мамою мого батька, дуже добра, чуйна та щедра жінка. Коли Ганна Миколаївна була уже старшого віку, я забрала її до себе, щоб доглядати, купували ліки, купувала харчі та інші потрібні речі. В дитинстві вона піклувалася про нас, тепер настала наша черга.
Ганна Миколаївна мала свою маленьку квартиру, але продала її коли приїхала до мене. А гроші розділила між своїми двома синами (між моїм батьком та його братом). А ні брат мого батька, а ні його донька ні трішки не допомагали бабусі.
Після загибелі Ганни Миколаївни, мені у спадок залишилася дача, за містом. Бабуся не залишила їм нічого, а мені дачу. От вони й вирішили, що це не справедливо.
Почали вимагати, щоб я її продала та ми поділили гроші. Але ж де вони були, коли потрібно було доглядати бабусю?
Я вирішила, що не буду ділити з ними спадщину. Адже, вони нічого не зробили для бабусі й тому нічого не заслужили. Якщо, Ганна Миколаївна так вирішила, значить так і буде.
На дачі я розробила свій дизайн, посадила дерева, кущики, оформила такий маленький садок. Ми з сім’єю часто їздимо туди відпочивати. Я дозволила приїздити своїм любим родичам й проводити там час, але продавати та ділити я не збираюся.
Уже пройшов час, брат мого батька та його донька змирилися та уже не вчиняють суперечки, щодо дачі. Напевно зрозуміли, щоб щось отримати потрібно спочатку заслужити.
