Я навіть не уявляв, що зможу закінчити спілкування з сином. Не хотів, щоб таке сталося у моєму житті.
Для мене 61, я проживаю у селі. Дружина моя помеrла давно, 7 років назад, тому господарюю я сам, маю досить непогане хазяйство : кінь, качки та курчата, великий сад. Я не можу без тяжкої роботи, а після того, як залишився сам, єдине заняття яке у мене є, це доглядати мою худобу і садок.
Кожного дня я на подвір’ї, на усі великі свята ходжу до церкви, коли я знаходжуся між людьми, забуваю про свої тривоги. Щасливим мене робить те, що я можу допомогти своєму синові та його доньці, вони мешкають у маленькому будинку, і збирають кошти, щоб придбати нормальне житло, я також хочу допомогти, і кожного разу залишаю трішки з пенсії, але йому нічого ще не казав.
Цьогоріч мій син, купив мені путівку у Карпати на тиждень. Я б нізащо не поїхав туди, але син наполягав, сказав що взяв вихідні на свій рахунок, і 7 днів подивляться за хазяйством. У Карпатах мені сподобалося, давно я так не відпочивав, після повернення додому – не повірив своїм очам.
В конюшні нікого, в курниках також немає, а коник мій, Сівко, його також не було.
Під час відпочинку, син віддав усе моє хазяйство, провів для мене опалювання, і встановив ванну. Син мій з невісткою говорили, що це все для мого ж блага, адже вже важко стає мені, потрібно менше тяжкої роботи робити, і більше відпочивати. Але я все ще не говорю зі своїм сином. Ніяк не можу забути про свого Сівка.
