“Цей хлопчик, справді твій син?”

У нас щаслива, дружня сім’я. Прекрасна та турботлива мама. Яка є справжньою господинею та найближчою людиною для мене. Сильний, сміливий та розумний батько. Який завжди готовий прийти на поміч. Я дуже люблю своїх батьків.

Нещодавно, у нашій сім’ї з’явився маленький красунчик. Це мій молодший братик Артем. Він є енергійним хлопчиком та чудовим братиком. У нас доволі велика різниця у віці, але це не заважає нам проводити час разом.

Я більше схожа на батька, але й маю мамин носик. А так, я є копією свого батька.

Батьки за зовнішністю доволі різні:

– Мама рудоволоса та голубоока. Має курносий носик, ямочки на щоках та має декілька веснянок.

– А батько брюнет із карими очима та високого зросту. З густими, чорними бровами та пухлими губами.

Артем народився повністю схожим на маму. Такий же з веснянками та дуже милий. А на батька він взагалі не схожий, а ні губами, а ні носиком – нічим.

Батько не засмучувався, адже розуміє, що це не головне. Він був щасливий, що його син на стільки красивий, як його дружина.

Але люди часто думають, що Артем не є сином нашого батька. А на відповідь, що він є батьком, округлюють очі, але мовчать.  Чого не скажеш про знайомих.  Кожен вважає своїм обов’язком, запитати: “Чи Артем справді його син?”

До цього всього батько вже звик та намагається не звертати уваги та переводити все це в жарт.

Оцініть статтю
“Цей хлопчик, справді твій син?”