Син захоплено грав в своїй кімнаті, а я, використовуючи свій відгул на всю котушку, готувала на кухні. Інший син був у школі, чоловік на роботі. Все спокійно і добре. Чую, син зачинив двері в свою кімнату (клацнула ручка). Я пішла перевірити.
– Бавишся, мій хороший?
– Бавлюсь.
-А двері навіщо закрив?
– А ти гримиш там на кухні, мені грати не чути. А у нас тут свято!
– Ну добре, грай.
Я вийшла, причинивши двері. Тому що ранок машинок – це дуже відповідальний захід. І корисне. Адже машинок багато, і кожна повинна бути протестована. Також син вчив машнок віршиків. Це означає, що він згадає всі завчені раніше вірші. І закриті двері не здалися мені нелогічними. У свої чотири роки син не мав страху темряви і закритих дверей. Ось зараз, в п’ять років, деколи боїться. А тоді – ні. У каструльці варилося і булькало, закипав чайник, шипіло на сковороді і шуміла вода, що ллється з крана. Мені було не чутно, що син каже машинкам в своїй кімнаті. Але я не залишаю його надовго без нагляду. Тому хвилин через п’ять пішла подивитися, як там справи.
Зайшла в кімнату і обімліла – немає дитини. Серце пішло в п’яти. На моє «синку, ти де?», він тут же вибухнув гірким плачем. З підвіконня. Я підійшла, зняла його звідти, заспокоїла. Питаю, навіщо на вікно поліз? Син каже, що пташку у вікні побачив. Підійшла ближче, пташки вже не видно було. Ось він і подумав, що якщо залізти на вікно, то буде краще видно.
У нас біля вікна стоїть ліжко. Чи не впритул, але з нього можна перелізти, так син і скористався. Сів на широке підвіконня, штора прийняла попереднє положення, і злазити стало страшно. І на підвіконні страшно, високо ж! Маму кликав – не чує. А коли я зайшла, то йому стало страшно уже від того, що можу посварити. Ось такий клубок дитячих страхів. Я гладила сина по голові, знову пояснювала, чому не можна лазити на вікна, і чим це може бути небезпечно. А сама дякувала Богові за те, що я встигла зміцнити вікна.
Сину був приблизно місяць, коли подзвонила моя мама і розповіла страшну історію (реальну) про дитину і вікно (не буду розповідати, і так все зрозуміли). Зажадала (ось саме так) зайнятися вікнами. Ми тоді тільки переїхали: вікна були пластикові, але без замків.
Я відмахнулася: старшій майже 8, вона туди вже не полізе. А син тільки на живіт перевертатися почав, які йому вікна. Але мама не відставала. У підсумку через місяць я запросила майстра, і він поставив на всі вікна замки. Вікно легко можна трохи відкинути вертикально, а навстіж вже не відкриєш, поки ключ не повернеш. Коли син навчився ходити, я стала вікна замикати. Подумайте тільки: адже у кожної дитини може настати момент, коли у вікні з’явиться ось така пташка.
І ваша соломка – це замкнене вікно. Я нічого не рекламую, кому це важливо і сам знайде потрібний товар і фірму. Але пропагую: обов’язково зміцніть вікна, забезпечте ваших дітей. І спасибі тобі, мамо!
