Який ти хитрий виявляється? Дітей своїх знову нишком до батьків наших повіз на усе літо. А моїх вона вже не хоче брати! Давай бігом приїдь, забирай моїх! Май же ти совість! – Брат, не привітавшись, одразу налетів на мене з претензіями.
Чесно кажучи, наша мама вже зовсім не хоче братових дітей до себе на усе літо забирати. Андрій завжди привозить їх на повну опіку наших батьків, в якомусь поношеному одязі, у взутті, яке вже на них маленьке. Та ще й змінний одяг ніякий не дає. Привезе в одній майці та шортах так і залишить на цілий місяць, а раптом холодно! А він говорить мамі, що нічого не станеться, якщо вона онукам одяг купить, мовляв, це ж рідня!. А пенсія у батьків дуже маленька, вони себе ледь витягують.
Я коли дітей залишаю, то привожу все що потрібно, одяг різний на всяк випадок, обов‘язково гроші. Діти ж маленькі на їх потреби багато потрібно. То ласощі якісь купити, то іграшки.
А брату я завжди дорікаю за те, що він так ставиться до всіх. Батьки нас двох виховали, більшу частину життя свого вклали у майбутнє синів. Тепер вони жити для себе хочуть. Гроші на власну мрію збирають, хочуть собі автомобіль придбати, щоб у місто можна було їздити спокійно. Невже вони ще й онуків мають опікувати на старості?
– Я з Наталкою у відпустку хочу полетіти. А малих не знаю куди діти тепер, – продовжує брат.
– Із собою візьми їх! – Відповів здивовано я.
– Куди я їх візьму, для Наталі це чужі діти, вона не буде рада такій новині, та і я хотів відпочити вже від цих усіх криків. Хіба я винний, що один із дітьми залишився?
Якщо подумати, то напевно винний. Була в Андрія хороша дружина, на ній весь будинок тримався, вона поприбирає, їсти наготує, тому що дома цілий день. А брат прийде ноги на диван закине, речі порозкидує, та ще й вказувати буде де пил залишився. Навіть дякую не скаже. От та жінка й пішла від нього, а дітей залишила, бо ні роботи не мала, ні житла!
От він і залишився сам із двома дітьми. Згодом знайшов собі молоду пасію з довгими ногами та красивою зовнішністю. Так вона його дітей терпіти не може, зневажає постійно, хоче з них своїх рабів зробити, те подай, те принеси.
Тому брат і хоче позбутись від них на час відпустки й почав знову мене вмовляти:
– А може ти з ними залишишся? Все одно твоя дружина вдома цілий день сидить!
– Вона також працює, а не сидить без діла! – Зауважив я.
– В ноутбуці цілими днями сидіти – це хіба нормальна робота?
– Яка тобі взагалі різниця, ми своїх дітей не просто так до мами відправили, значить зайняті, ти хоч колись можеш поважати когось іншого, крім себе.
Через дві години мені подзвонив якийсь невідомий номер, думаю візьму слухавку, можливо по роботі, так часто буває. Але я помилився, це була та Наталя, пасія Андрія.
– Чуєш ти,баран! Ти забираєш дітей, це не обговорюється! Ясно тобі? Бо я зараз сама їх привезу і малоймовірно, що цілими та здоровими доставлю!
Я був шокований від такого нахабного тону й одразу кинув слухавку. У мене часу немає зі всякими нахабами спілкуватися, ще й у свою сторону образи та погрози слухати! Але вирішив подзвонити мамі, щоб з моїми дітьми нічого не трапилось.
Брат зателефонував мені вже через тиждень. Він був дуже злий та ображений. Сказав, що Наталя поїхала на відпочинок з якимось невідомим старим чоловіком.
– Це все через тебе сталось! Ти мені все життя зруйнував! Як я тепер буду жити із цими дітьми сам? Хто готувати прибирати нам буде?
Я вважаю, що краще одному бути, ніж з такою нахабною жінкою. Я б на місці Андрія взагалі дякую сказав би, що від такої пасії позбавився!
