Ми з моїм чоловіком Андрієм живемо разом уже 11 років. У нас дуже хороші стосунки, тому ми рідко сваримось. Я народила йому двох дітей, але після появи другої дитини, усе почалось ускладнюватись. Почали виникати проблеми з грошима.
Річ у тім, що нам не вистачало коштів оплачувати ту квартиру, у якій ми жили до появи дітей, тому щомісяця переїжджали у все менше, і менше житло. Звичайно було дискомфортно, тому Андрій запропонував переїхати до його мами, адже вона живе одна у трикімнатній квартирі. Я не хотіла заважати свекрусі, але іншого виходу не було. І вже через декілька днів перевезли усі речі туди.
Марія Іванівна мене дуже любить, тому разом з нею мені жилось непогано. Єдине, що крім мого чоловіка, у моєї свекрухи була молодша дочка Марта, у якої був чоловік Сергій. Вони часто навідували в гості до жінки, хоча жили дуже далеко.
Чесно кажучи, мама Андрія не любила свого зятя, на її думку, він був поганою і лінивою людиною. У свої 40 років навіть власного житла немає, ніякого свого майна. Живуть вони на кінці міста в орендованій маленькій квартирі, що знаходиться недалеко від роботи Марти. Дітей у них немає. Чоловік був різноробочим, тому у нього робота було не завжди, більшу частину місяця сидів вдома і чекав, поки його дружина дуже втомлювалась на державній роботі. Платили там мало, але йти звідти жінка не хотіла, бо, як вона каже, колектив дуже хороший та й пенсія потім велика буде.
І ось так разом зі свекрухою ми прожили рік, а потім її не стало, бо були проблеми із серцем. Андрій дуже сумував за нею, видно було, як було погано тоді. Але все ж потрібно жити далі. Довелось якось ділити квартиру Марії Іванівни. Тоді до нас одразу приїхала сестра чоловіка і стала нас благати відмовитись від частини цієї квартири, адже їй вона так потрібна, мовляв, все на собі тягти, так хоч легше жити стане.
Я була проти цього, але в Андрія дуже добре серце, він сказав, що залишить все їй, а він з нами всіма якось впорається. Я була розлючена, як це так, щоб ми йшли на вулицю, а сестра, у якої навіть дітей немає буде жити у такій великій квартирі. Я розумію, що це його сім’я, але невже це справедливо, я не хочу, щоб ми дійсно відправились у маленьку орендовану квартиру із двома дітьми.
