У дитячий будинок я потрапила, коли мені було п’ять років. Там до мене ставилися дуже добре, ніяких сварок не було. З дитинства я не знала хто мій батько, але маму завжди пам’ятала. До речі, саме через неї я потрапила в дитбудинок, вона почала активно випивати й перестала стежити за мною, потім про це дізналися сусіди, повідомили в органи опіки й мене забрали, а маму позбавили батьківських прав.
Коли мені виповнилося вісімнадцять років, мене забрала до себе бабуся. Мені допомогли вивчитися та вступити на бюджет до хорошого коледжу. Бабуся дуже пишається мною, завжди розповідала мені про мою матір, що вона теж в молодості була такою ж відмінницею, як я.
Через деякий час мені пощастило зустрітися з рідною мамою. Я була впевнена, що ця жінка моя рідна людина, тому що була сильно схожа на неї. Вона мені розповіла історію, через яку ми так довго не бачилися. Тепер вона остаточно перестала пити та готова мене забрати до себе. Бабуся була зовсім не проти, я їй пообіцяла, що буду часто приїжджати у гості.
З того часу у мене дійсно налагодилося життя, ми багато часу проводили разом. Моя мама знайшла роботу, тепер вона офіціантка в кафе, а я вирішила знайти підробіток в офісі прибиральницею. Платять небагато, але я вважаю, вже краще почати хоч з якоїсь роботи, ніж сидіти склавши руки.
Як не дивно, але в тому офісі я познайомилася з одним чоловіком. Наша зустріч відбулася зовсім випадково та в цьому була винна я. По не обережності, впустила швабру на підлогу, я потягнулася за нею, різко піднялася та так, що кінчиком тієї самої швабри зачепила підборіддя Олексія Вікторовича, який ішов мені назустріч.
Скільки разів я вибачалася перед ним й не злічити. Але він не злився на мене та навіть запросив на чашку кави. Я погодилася, ми багато про що розмовляли, досить весело провели час, навіть в якийсь момент я відчула щось рідне в ньому.
Увечері, повернувшись додому, я розповіла про це все мамі, але вона була не в захваті від того, що я контактую з цим чоловіком:
– Якщо ти ще раз з ним побачишся, то з цією роботою попрощаєшся.
Сперечатися було марно, знаючи мою маму, вона до останнього буде стояти на своєму. Але в один із днів, до мене підійшов Олексій Вікторович:
– Послухай, мені потрібно дещо тобі сказати. Це дуже важливо.
– Я вас слухаю.
– Річ у тому, що твоя мати не просто так заборонила тобі зі мною спілкуватися.
– Невже?…
– Я твій батько.
Я не розуміла чому моя мати сказала ніяк не контактувати з моїм рідним батьком та я навіть не хотіла знати, чесно кажучи. Можливо скоро я і захочу про це дізнатися, але зараз мене хвилює тільки те, що, нарешті знайшла тата.
