Я працюю в дитячому садочку, дуже люблю дітей та дуже люблю з ними бавитись.Діти завжди вигадують дуже різноманітні ігри, до яких дорослі навіть і не додумались би.
Ось одного разу, я проводила час в ігровій кімнаті з дітьми, і довго спостерігала за дивною картиною. Одна дівчинка, на ім’я Марта, грала дуже дивну гру зі своєю подругою Сонею. Марта сиділа за ігровим столом та постійно щось писала, а Соня приносила їй то якусь іграшку, то якусь цукерку. Це було дивно, але я не втручалась.
Але невдовзі я почула плач і одразу підбігла. В кутку на килимі сиділа Соня на колінах і плакала. Я дуже злякалась одразу забрала її й спитала, що трапилось. Дівчинка була дуже заплакана і не могла нормально нічого пояснити.
Тоді я звернулась до Марти, а вона відповідає:
— Це ми просто так грали у дочки-матері. Я – мама, а вона – дочка, – спокійно сказала дівчинка.
— І чому ж Соня плаче тоді?, – Схвильовано спитала я.
— Як це чому? А як же ж вона буде дочкою, якщо по попі не буде отримувати та в кутку на колінах стояти, це усі дочка так мають робити, це нормально, ось я її й набила і в куток поставила!
Я була просто шокована. Зрозуміла, що у дівчинки якісь проблеми у сім’ї. І що тепер робити? Поговорити з її батьками, чи одразу у поліцію?
