Моя мама сама виростила мене та молодшого брата Сергія. Наш тато погана людина, він ще пішов від нас, коли мама була вагітна, а мені тоді було всього шість роки. Хоч я і була такою маленькою, але все ж пам’ятаю декілька моментів із нашого життя, вони не були позитивними. Він завжди мене бив, та кричав на усіх. Я навіть зачинитись у кімнаті не могла, бо він двері вибив.
Після того як пішов тато, мама стала працювати на декількох роботах, тому мені довелось усьому вчитись самостійно. Я прибирала і готувала їсти для всіх та ще й із братом молодшим бавилась. Згодом, коли мені було уже 15 років, пішла на свою першу роботу, а із зарплатні купувала іграшки братові. Мені хотілось дати йому все, адже я розуміла як важко рости без батька, а ще й коли мама завжди на роботі.
Коли ми підросли, то були завжди разом, я піклувалась про брата, а він захищав мене від усього. Ми знали усі секрети одне одного, загалом, були дуже дружніми.
І ось настав час святкувати вісімнадцятиріччя Сергія, мама довго збирала на подарунок – омріяний сучасний телефон, а я оплатила ресторан.
Але несподіваним гостем став наш тато. Він навіть подарунка не купив. Я його не бачила дуже давно, а Сергій зовсім ніколи. Попри це, брат одразу подружився із ним. Він так радів, що нарешті знайшов батька, що зовсім забув про мене з мамою. Тепер тато його найрідніша людина, а я не хочу спілкуватись ні з ним, ні з татом. Адже Сергій зовсім забув, хто про нього піклувався усе життя, поки тато десь гуляв.
