Пролунав дзвінок у моєму телефоні. Це був невідомий мені номер. Я взяла трубку і почула схвильований, напружений голос дівчини.
– Добрий вечір, Марина Степанівна. Ви мама Роми?
– Здрастуйте, так, я.
– Можете передати своєму синові, що я буду робити аб0рт. Це моє остаточне рішення.
– В якому сенсі? Який аб0рт?! Дівчина, ви хто?
Я запанікувала. Але потім зрозуміла, що це за дівчина. Це була Аня, колишня мого сина. Рома говорив, що вона дуже добра і чуйна, але вони розійшлися тому, що він її розлюбив. А тепер я дізналася, що вона вагітна від нього.
– Але ви ж розійшлися нещодавно.
– Так, але ми бачилися ще деякий час. Ви скажіть про аборт Ромі, будь ласка. Мені від нього нічого не потрібно, просто нехай знає. На все добре.
Дзвінок обірвався на цих словах, а я ще хвилини дві стояла і переварювала цей діалог.
Я вирішила про це поговорити зі своїм сином.
– Я її відмовляв від аборту. Я не проти дитини, готовий понести відповідальність за це, але вона все одно говорила, що аб0рт буде.
– А це рішення вона сама прийняла?
– Ні, її батьки як дізналися про те, що Аня вагітна від мене, відразу ж почали їй говорити, що народжувати вона не буде.
– Але це ж дуже великий ризик. Бідна дівчинка в майбутньому може більше не мати дітей.
– Мабуть, її батьків це не хвилює. Мам, треба щось робити, я не хочу прирікати Аню на це. Ви з батьком можете якось допомогти?
– Допоможемо чим зможемо, синку. Спочатку треба поговорити з батьками Ані. – відповів мій чоловік.
Через місяць нам вдалося зв’язатися тільки з мамою дівчини, батько постійно у від’їздах по роботі. Поговоривши з Іриною Олегівною, як мати з матір’ю, я зрозуміла, що вона просто сильно переживає за свою дочку. Боїться, що Аня не впорається з такою відповідальністю, а що ще гірше, залишить дитину на своїх батьків.
– Ірина, прошу вас, не наражайте свою дитину на таку небезпеку. Ви, як мама, повинні зрозуміти як їй зараз. Ані вже не шістнадцать років, вона вже переросла цей вік давно. Мій син готовий взяти відповідальність за малюка. Ми з моїм чоловіком теж постараємося допомогти якось.
– Добре, я поговорю з Сергієм.
Минуло близько тижня. Ми намагалися підтримувати контакт з Анею та її батьками. На жаль, від Ірини я до сих пір не дізналася, чи вийшло у неї переконати свого чоловіка, але в один день син підійшов до мене і запитав:
– Мам, не хочеш з’їздити зі мною до Ані? Вона мені подзвонила і попросила приїхати.
– Щось трапилося?
– Не знаю. Але мені не сподобався її тон. Вона дуже засмучена.
Як виявилося, Сергій Анатолійович був п’яний і влаштував скандал, він не хоче бачити Рому і погоджуватися на те, щоб його дочка народжувала, тим паче від такого хлопця, як він.
– Якщо знадобитися, я силою її відвезу до лікарні!
– Тато, як ти можеш таке говорити? Рома зможе мені допомогти і я буду в змозі забезпечити свою дитину.
– Ні! Я все сказав. Кістки переламаю цьому хлопцеві, якщо, не дай боже, ти народиш!
Я з Іриною спробувала заспокоїти Сергія, поки Рома був з Анею.
– Будь ласка, давайте ви протверезієте, і ми пізніше про це поговоримо. Вам треба відіспатися.
На наступний день, ввечері мені зателефонував чоловік Ірини та попросив пробачення за свою поведінку. Але рішення не збирається міняти.
– Сергій, зрозумійте, Аня знає про що говорить. Вона вже не маленька, я бачу, що вони з Ромою впораються. Прошу вас, не потрібно робити аборт.
– Ви ще будете мені вказувати що робити, а що ні?
– Добре, не слухайте мене, послухайте хоча б свою дружину.
Ми всі дуже сильно турбувалися за Аню. Її батько дуже сувора людина, але я все одно сподівалася, що Ірина Олегівна переконає свого чоловіка, і Аня зможе спокійно народити.
Я собі не знаходила місця. З моєї останньої розмови з Сергієм Анатолійовичем пройшло дуже багато часу. Нам ніхто не дзвонив і ми не могли ні до кого додзвонитися. Навіть Аня не брала трубку. Антон постійно мене заспокоював.
– Марино, все буде добре. Я впевнений, що аборту не буде.
Раптом задзвонив телефон. Моєму чоловікові зателефонував Сергій.
– Так, я вас слухаю. Як чудово! Зараз сповіщу Ромку.
– Що трапилося, тато?
– Аня народила дівчинку. Бігом збирайтеся, поїдемо в пологовий будинок.
Дівчинка. Ми довго сперечалися як назвемо її. Але все-таки вирішили вибрати ім’я Поліна. На ньому сильно наполягала молода матуся.
– Де ж ви жити будете, Рома? – поцікавилася Ірина Олегівна.
– Не турбуйтеся, я вже знайшов хорошу квартиру і купив її. Умови для проживання відмінні, але ремонт все ж будемо робити.
– Що ж ви будете змінювати?
– Ну, дитячу кімнату треба облаштувати. І кухню будемо розширювати, але це вже трохи пізніше.
– Вибач, Романе, – до мого сина підійшов батько Ані, – я був неправий.
– Я розумію ваше занепокоєння, тому зла на вас не тримаю.
Через чотири дні Аню виписали, слава богу Поліночка народилася здоровою. Вони з Ромою відразу ж переїхали на нову квартиру. Ми їх часто відвідували, два-три рази в тиждень, як і батьки Ані.
– Спасибі вам велике, Марина Степанівна. Без вас я б точно погубила свою дитину через батьків.
– Що ти, твої мама з татом дуже сильно люблять тебе. Вони злякалися, що тобі буде важко, що Рома відвернеться від тебе і не буде допомагати.
– Ні за що на світі! – крикнув мій син із сусідньої кімнати.
– Я ніколи не піддавалася сумніву з приводу свого сина. Ми з батьком завжди будемо пишатися ним.
