Мені уже сорок сім років, та ми з чоловіком уже хочемо пожити трішки для себе, але наша донька так не вважає. Вона не хоче думати про нас та не намагається щось зробити ні для нас, ні для себе.
Вікторії уже двадцять шість років, а вона ще не працює, а лише витрачає зароблені нами кошти: на новий одяг, на дорогі гаджети, на різні розваги.
Ми з чоловіком багато років їздили в Польщу, на заробітки. Дочці оплатили навчання, купували все що вона хотіла, а у двадцять років подарували їй квартиру. Ми хотіли надати їй хороші умови для майбутнього життя.
Освіту вона має, квартиру теж, а на усі інші потреби вона може власноруч заробити. Я ще розумію якби робочих місць не було, але ж ні. Вона просто лінива. То їй зарплата не підходить, то офіс далеко від квартири та багато інших причин. От нещодавно їй запропонували роботу у хорошій фірмі, але вона відмовилася й сказала, що їй сподобався її кабінет.
Ми з чоловіком хочемо заробити трішки грошей собі на старість, а також хочемо з’їздити на відпочинок. Ми ж не можемо до старості забезпечувати Вікторію. Вона уже доросла та повинна сама думати про своє майбутнє. Ми звичайно, можемо їй допомогти, але забезпечувати повністю ми не будемо. Нехай вчиться відповідальності та нехай почне цінувати оточуючих, а не тільки себе.
Тому, я повідомила нашій доньці, що ми більше не будемо їй давати кошти. Якщо вона чогось потребує, нехай йде на роботу й сама на себе заробляє.
Й що можна було очікувати…
Через два тижні Вікторія знайшла хорошу та перспективну роботу, із прекрасними умовами. Та на диво їй все підходило та все влаштовувало.
А ми з чоловіком поїхали в Іспанію на курорт, це країна моєї мрії, тому ми вирішили залишитися тут жити. А донька інколи навідує нас та тепер почала цінувати нашу працю. А ми гордимося нею, що вона нарешті стала відповідальною та змінилася в кращу сторону.
