Моя сім‘я ніколи не жила в достатку. Живемо ми четверо в маленькій двокімнатній квартирі: я, дружина і два сини. Працював на простій нудній офісній роботі, мені це ніколи не подобалось, але зарплатня була нормальною. Дружина була довго у декреті, намагалась заробити якусь копійку, працюючи у мережі, але, щоб сказати, що нам вистачає на усе, то ні.
І ось, коли у мене на роботі пішли скорочення, звичайно мене звільнили, як і багатьох колег. Тоді я не знав що робити, добре, що у мене були ще живі батьки. Порадившись з мамою, вона нагадала, що Олег, мій рідний брат, колись поїхав на заробітки у Німеччину, там і залишився, бо запропонували хороші гроші та й до того ж зустрів кохання свого життя. І мені дали пораду звернутись до нього, можливо знайдеться робота.
Я тоді подумав, що це гарна ідея. Одразу ж подзвонив братові, ми часто телефонували одне одному, але бачились рідко. Після невеликої розмови про життя, я запитав, чи зможу знайти собі роботу в Італії. Олег дуже гостинний і завжди перший біжить на допомогу, тому тільки почув цю новину, запропонував сотні вакансій на його фірмі й навіть сказав, що я можу жити в нього, оскільки має великий будинок.
Я дуже зрадів і одразу розповів усе дружині. Вона була не проти цього, але сказала, що з дітьми залишиться тут, в Україні, бо ні в кого з них не було закордонного паспорта. Я не хотів покидати сім‘ю, але зрозумів, що нам це дуже потрібно, все одно будемо постійно телефонувати одне одному та буду висилати щомісяця гроші. Зібрав валізи, купив квиток на літак і уже наступного дня був у брата.
Він мене зустрів, заселив в окрему кімнату. Я нарешті зміг нормально з племінниками поспілкуватися. Уже через два дні я почав працювати. Робота була не важка, потрібно було сортувати папери по номерах, відсортовувати телефонні дзвінки, працювати із бухгалтерією, усе це робив і в Україні, але за набагато менші кошти, тому я був радий, що зможу багато заробити тут.
Усе було прекрасно, але лише одне мене турбувало. Приходячи з роботи, я відчував себе домогосподаркою. Дружина брата була вагітна третьою дитиною, тому вдома нічого не робила, а Олег завжди просив мене прибрати, щось приготувати, попрати. Робота не чоловіча, але оскільки я там жив безкоштовно, то відчував обов‘язок, тому мовчки виконував вказівки.
Мій терпець урвався тоді, коли до мене почали відноситись як до прислуги. Тоді я взяв свої речі, залишив братові кошти за оренду й пішов. Добре, що за час роботи я зміг познайомитись із багатьма працівниками, й вони порадили де краще наймати недороге комфортне житло.
