Коли мої батьки народили мені брата, почався жах! Воли були постійно на роботі, тому мені доводилось з ним сидіти постійно, це не зовсім входило у мої плани, звичайно, я люблю свого брата, але й не просила їх його народжувати. Тому через це у мене з батьками завжди сварки!
Так звичайно, я маю допомагати їм із братом, але таке відчуття, що його мама це — я, бо всі обов’язки батьки скинули на мене, довелось навіть памперси навчитись міняти, хіба це нормально. Їм була потрібна ця дитина, а не мені, тому і їм потрібно її виховувати!
Ось навіть тиждень назад була така ситуація, у мене скоро важливий випускний екзамен, потрібно готуватись, тому я ходжу до чотирьох репетиторів, але між цим мені потрібно встигати забирати й заводити брата у садочок. І одного разу, я як завжди приходжу забирати його додому і дуже спішу до репетитора, а брат ніяк не хотів йти, бо він не дограв гру, коли все ж я його витягнула, то вдягнути не могла, загалом ми пішли звідти зі скандалом.
Я не встигала, тому до мого викладача довелось йти разом із цим бешкетником, тоді я й не знала наскільки це погана ідея. Займалась я вдома у репетитора, вона була не проти, щоб був ще мій брат. Але коли ми почали зайняття, це було неможливо. Спочатку він нам просто заважав, а потім розбив дві вази викладачки. Після цього всього вона не хотіла мене бачити.
А коли я це все розповіла батьками, то вони мене насварили й сказали, яка я погана сестра, а мій брат бідолашний, що терпить мене. Хіба це нормально? Це їх дитина, тому вони будуть з нею сидіти, я більше не буду няньчитись із цим дитям!
