Ми одружені понад 15 років, і за цей період ми із тестем Миколою Степановичем ні разу не балакали. Він не любив мене, постійно шукав причину, щоб не приходити в гості, і я все не міг зрозуміти, що сталося. Я так не подобався для Миколи Степановича, що він навіть не прийшов на власне весілля дочки, відмовлявся тим, що в нього свині й качки, і він не може їх покинути, щоб поїхати до нас.
Так і не зрозумівши що сталося, і чому тесть мене так не любить, я постійно хотів почати нормально з ним спілкуватися, але мені це ніяк не вдавалося. Інколи разом з дружиною їздили до нього в гості, щоб щось допомогти. Але тесть усім своїм видом показував що йому це не потрібно, тому ми більше і не їздили, щоб він ще більше не образився. Лише дружина час від часу їздила до нього у село, і привозила яблука, сливи, сметану, капусту і яйця.
Пізніше моя дружина народила сина, свекор навіть не прийшов, щоб на рідного внука подивитися. Але все ж таки, я думав що показати внука дідові потрібно, і ми прийняли рішення поїхати до них і трішки там побути. Микола, коли дружина йому зателефонувала, сказав що дуже любить внука, але їхати до них не потрібно. І навіть коли для сина виповнилося 3 роки, дідусь не прийшов його привітати, постійно виправдовувався що зайнятий.
Дружина все ж таки час від часу їздила до батька, а той постійно щось передавав внуку і нам. Але одного дня, мені зателефонував лікар, повідомив що Микола Степанович серйозно хворий. І ми з дружиною одразу поїхали до нього. Коли тесть нас побачив, він попросив залишити мою дружину нас наодинці, він хотів серйозно поговорити зі мною.
Мені стало лячно, я навіть не уявляв що мені зараз скаже Микола Степанович. Він підвівся до мене, і сказав:
– Сину мій, – повільно говорив він. – Вибач мені, діда старого, що так поводив себе, але це все не просто так. Мій тато нікому нічого про своє весілля не розповів і його батьки назавжди обірвали з ним спілкування, і потім робили усе, щоб його внуки і він сам страждали. Не знаю віриш ти чи ні, але все було саме так. Батько так і не став щасливий, його дружина рано помеrла.
І моє життя також склалося не найкраще. Я весь час пишався тобою, ти сподобався мені з першої нашої зустрічі, зразу зрозумів що гарний чоловік для моєї доньки дістався. Але я боявся, щоб моя нехороша аура зачепить тебе. Через те і жив сам. І з внуком бачитися тому не хотів. Вибач, якщо зможеш.
Того ж вечора Микола Степанович помеr. Я не вірив у це. Постійно вважав що свекор мене ненавидить, а насправді він просто не наражати на небезпеку всіх нас, щоб його енергія нас не торкнулася. Бідний чоловік, досі не вірю що все так склалося, але так міг зробити лише дійсно люблячий батько, тесть, і дідусь. Ехх, як би ж він повідомив про це раніше, все було б не так.
