– Йому он скільки років. Час вже й одружитися! Ми краще знаємо, – впевнено твердили батьки Антона, паралельно вже підшукавши майбутню наречену для свого сина.
Що дуже дивно та трохи сумно, дівчина якась не дуже й хороша людина. На п’ять років молодша за Антона, це не маленька різниця у віці, з огляду на те, що йому двадцять сім, а Насті двадцять два. Вона любителька погуляти допізна, повеселитися десь зі своїми подружками, за характером сильно прямолінійна й занадто самовпевнена. Найкращий друг Антона навіть посміявся з того, яку йому дівчину знайшли батьки.
Сам хлопець намагався якось переконати своїх батьків, говорив, що не хоче весілля, але все марно.
– Ну мені ж не сорок років. Я не хочу поки одружуватися. Давайте може перенесемо або взагалі скасуємо.
– Ми з твоїм батьком вже все вирішили, синку, – рішуче відповіла Ганна Вікторівна. – З батьками Настусі все обговорили, вони повністю схвалюють тебе. Повір, ми краще знаємо. Так, вона не ідеальна, але ж ніхто не ідеальний.
Батьки Антона завжди бажали йому всього найкращого, ось і зараз вони реально хочуть зробити як краще. А раптом Настя зміниться, почне хоч щось готувати, стане більш господарською, урешті решт.
– Все буде добре, синку. Поживеш з нею рік-другий, а потім ясно стане, – заспокоювала свого сина Ганна Вікторівна.
Друг Антона, своєю чергою, не втомлювався «підтримувати» його:
– Знаючи який ти м’якосердечний, вона буде головною у вашій родині, а не ти, брате, – сміявся той, – можу побажати тобі тільки удачі та великого терпіння. З одного боку, я можу погодитися з твоїми батьками, тобі вже давно час мати свою сім’ю, але з іншого – це повинен бути й твій вибір теж. Хоча, раптом пощастить та все обійдеться.
Так вони й одружилися в кінцевому підсумку. Досить довгий час я не бачився з Антоном.
Але ось нещодавно я дізнався від нашого спільного знайомого, що він одружений все на тій же дівчині, живуть душа в душу. Все у них добре, як і говорила мати Антона. Через рік співжиття Настя змінилася до невпізнання. Поки вона була вільною дівчиною, то її подруги звали буквально на всі заходи, щоб пригубити, а як вийшла заміж, так вони відразу ж припинили з Настею спілкування.
Дружина Антона тепер стала дійсно більш господарська, виявляється ще, що вона вміє чудово готувати, як її вчила в дитинстві бабуся.
Після того, як вони повернулися з медового місяця, переїхали жити до Києва, Антон купив квартиру. Також, через пів року, що він, що Настя старанно працюючи, накопичили не малу суму грошей та разом вирішили купити квартиру батькам хлопця, адже сам він родом з маленького села, а мама й тато Насті живуть у сусідньому місті. Пізніше у них народилися близнята.
Коли у них з’явилися діти, Настя пішла у декрет, але працювати не припинила. На час знайшла собі заняття в інтернеті та паралельно продовжувала заробляти гроші. Антон навіть пропонував своїй дружині не працювати зовсім, щоб їй не було так важко, адже він отримує зарплату не меншу, ніж у неї.
За весь цей час ця сімейка встигла побувати у Франції, Німеччині, Іспанії та навіть в Америці. Беруть з собою своїх батьків, дітей, загалом проводять відмінно час два рази на рік.
На закінчення можу сказати, що людина здатна змінитися, але тільки в тому випадку, якщо на нього вплинуть якісь сформовані обставини, або ж він сам цього щиро захоче. Виходить, що Ганна Вікторівна мала рацію, так, ідеальних людей не існує, але з них може вийти хоч трохи схожа версія, якщо дати їм час.
