Я – Іра і коли мені було 16, моя мама народила мені брата…в мене є ще старший брат, та йому 30 і він має свою сім’ю. Брата назвали Матвій – я так захотіла. І здогадайтесь, хто весь час був з малим? Звичайно, що я! Мені 30, а в мене досі немає дітей, вже 7 років як я вийшла заміж і ми живемо з батьками. Мама завжди питає мене: “А хто за Матвійком пригляне?”
І я звичайно завжди відкладала на пізніше своїх дітей, думала, що ще трохи виросте і буде простіше, та я стала йому як мама.
І от на його 13-річчя я дізналась що у нас з Ігором буде дитинка, та щей двійня! Мені було з Ігором комфортно, він багато чого вмів робити, ніколи не розділяв роботу на жіночу і чоловічу. І підтримував мене в рішенні допомагати мамі з Матвійком.
Коли дізнались про двійню, одразу зрозуміли, що шукаємо нове житло. Простору 4-кімнатну квартиру в центрі міста, Ігор сам робив ремонт, ми переїхали, я народила і ми жили щасливо і дружньо.
Але мамі було сумно залишатись самій, тому вона купила квартиру одразу біля нас, Ігор теж допоміг їм з ремонтом, а вона з Матвійом в свою чергу мені з Мартою та Марком.
Ось так буває, коли ти готовий на все заради рідних. Якщо ти допоміг, то це повернеться тобі сторицею.
