Власний будинок я хотів вже дуже довго. Я готовий був на що завгодно, заради нього. Тяжко працював, і практично нічого не купував собі. Всі колеги думали що я бідний, адже постійно був в одному тому самому одязі, і зі старим телефоном..
Почав мало їсти: харчувався переважно на роботі, тим що міг сам приготувати, аби не купувати у кафе. Будинок, який я так хотів, я зміг купити після 15 років такого тяжкого життя. Після омріяної покупки, я відчув що нарешті моє життя стало чудовим. З роботою все було гаразд, також я познайомився з хорошою дівчиною.
Її звали Марина, і згодом наші відносини стали більш серйозними. Вона постійно говорила, що хоче переїхати до мене, адже ми вже пара. І звичайно я погодився. Вона швидко перевезла всі речі до мене, і я радий, що нарешті ми зможемо бачитися кожен день.
Не довго думаючи, я запропонував їй стати моєю дружиною, на що вона відповіла “так”. Одразу ж після цього, ми захотіли влаштувати гарне весілля, але Марина була дуже напружена.
– Все добре?- запитав я, адже мене непокоїв такий сумний вигляд дружини.
– Не хвилюйся, все гаразд, просто якщо ж ми тепер живемо у двох, я не хочу відчувати себе ніким у цьому домі, і не мати жодних прав на нього.
– Чому ти так думаєш? Ти моя дружина, і найкраще що у мене є – цими словами, намагався хоч якось розрадити її.
– Виходить, що тільки на словах я така, а насправді звичайна господарка і твоя співмешканка – відповіла Марина.
-Викинь ці думки з голови, все буде добре – заспокоював я.
– Ні, я хочу, щоб ти віддав мені половину будинку, тоді я перестану відчувати себе ніким, а буду хазяйкою у нашій сім’ї. Лише так ми зможемо бути разом – наполягала на своєму дружина.
Я не знав що думати, я стільки терпів і працював заради цього будинку.
– Я зрозуміла, ти не кохаєш і не довіряєш мені – Марина подивилася прямо мені у вічі – чи, ще гірше, у тебе є коханка, для якої ти віддаси усе майно?
– Ти що, зовсім не так, я просто не очікував такого прохання від тебе.
– А от я, навіть зірку з неба для тебе дістала б, адже кохаю тебе.
А ти не можеш виконати просто прохання – відповіла вона – або ти віддаєш мені половину будинку, або я назавжди кидаю тебе, тому що я не хочу все життя відчувати себе ніким у цьому домі.
Але я не погодився на її намір, і відмовив Марині. Весілля скасовували одразу ж, пізніше, мої колеги розповіли що вона пішла до якогось Ігоря, який також має свій дім.
